Людина ризикує отримати судимість, до трьох років неволі та примусовий курс корекції поведінки навіть тоді, коли постраждала дружина в залі суду просить не карати чоловіка. Такі наслідки встановлюють ч. 1 ст. 122 та відповідні норми про обмежувальні заходи Кримінального кодексу України, якщо під час домашньої сварки завдано травм середньої тяжкості. Ці правила стосуються подружжя під час побутових сварок, колишніх партнерів у майнових конфліктах, дорослих дітей і батьків під одним дахом, а також співмешканців після спільного вживання алкоголю.
Чому примирення вдома не зупинило кримінальну справу
Побутує думка, ніби домашня сварка залишається приватною справою родини, тож відсутність претензій у дружини закриває питання перед законом. Чернівецький районний суд Вінницької області 10.11.2026 у справі № 152/959/25 розглянув історію чоловіка, який 08.03.2025 напідпитку під час побутового конфлікту побив свою дружину. Жінка отримала закриту тупу травму грудної клітки, переломи ребер із гемотораксом та травми обличчя, але в залі суду заявила, що жодних претензій до чоловіка не має. Сам обвинувачений повністю визнав провину і розкаявся, а його захисник просив не направляти підзахисного на програму для кривдників через інвалідність і стан здоров'я. Суд задовольнив обвинувачення: визнав чоловіка винним, призначив 2 роки позбавлення волі, звільнив від відбування з іспитовим строком на 1 рік і зобов'язав протягом 3 місяців пройти програму для кривдників.
Інші життєві обставини змінюють підхід суду до покарання чи кваліфікації, коли травми середньої тяжкості завдають поза сімейним колом або з іншими наслідками. Того самого дня Черняхівський районний суд Житомирської області у справі № 293/1553/24 розглянув вчинок неповнолітнього хлопця, який 11.10.2024 дерев'яною палицею зламав потерпілій кістки рук. Через юний вік і щире каяття суд за ст. 69 та ст. 101 Кримінального кодексу України призначив йому 2 роки пробаційного нагляду з обов'язками за ст. 59-1 цього Кодексу та частково задовольнив цивільний позов за ст. 23 і ст. 1166 Цивільного кодексу України, стягнувши 11 450,00 грн майнової і 20 000,00 грн моральної шкоди замість заявлених 200 000,00 грн.
А 09.11.2026 суди ухвалили ще низку вироків у подібних провадженнях, де кожна деталь вплинула на долю обвинувачених. Тернопільський апеляційний суд у справі № 601/1410/25 за правилами ст. 404, ст. 407, ст. 409 і ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України переглянув виправдувальний вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 05.03.2026 щодо домашнього насильства. Апеляція встановила, що травматичний розрив барабанної перетинки лівого вуха спричинив короткочасний розлад здоров'я, тому скасувала виправдання, перекваліфікувала дії з ч. 1 ст. 122 на ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України, призначила 1 рік обмеження волі та стягнула 40 286,60 грн за судово-психологічну експертизу.
У справі № 276/1802/20 Черняхівський районний суд Житомирської області оцінював дії чоловіка, який 29.07.2020 під час сварки на подвір'ї облив співмешканку бензином із каністри і кинув сірник, спричинивши термічний опік II А ступеня на 28% тіла. Суд відкинув версію про замах на вбивство через відсутність умислу, перейшов на ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України, призначив 1 рік позбавлення волі з урахуванням ч. 5 і ч. 7 ст. 72 цього Кодексу, але за п. 3 ч. 1 ст. 49 та ч. 5 ст. 74 звільнив засудженого від покарання через сплив 5 років давності, стягнувши за ст. 124 Кримінального процесуального кодексу України 40 054,60 грн витрат на експертизи.
Тим часом Красилівський районний суд Хмельницької області у справі № 677/1232/25 судив батька п'ятьох неповнолітніх дітей, який 30.09.2023 близько 23:00 трьома ударами кулака в обличчя зламав потерпілому стінки лівої гайморової пазухи, нижню стінку очниці та виличну дугу. Обвинувачений добровільно сплатив 31 773 грн матеріальної і 10 000 грн моральної шкоди, проте намагався перекласти провину на потерпілого, тож суд за ст. 65, ст. 75 і ст. 76 Кримінального кодексу України дав йому 2 роки позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки і за ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України стягнув ще 90 000 грн моральної шкоди та 25 000 грн витрат на правничу допомогу, що разом становить 115 000 грн. А Святошинський районний суд м. Києва у справі № 759/24377/26 розглянув побиття перехожого 03.06.2026 руками й ногами з переломом медіальної стінки лівої орбіти: обмежено осудному чоловікові призначили 1 рік позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік, зарахували попереднє ув'язнення з 03.06.2026 по 31.08.2026 за ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України, додали амбулаторну психіатричну допомогу за п. 1 ч. 1 ст. 94 цього Кодексу і стягнули 9 716,19 грн за експертизу.
Як норми вибудували вирок крок за кроком
Щоб перейти від факту побиття дружини до конкретного вироку з випробуванням і спеціальним курсом, суд у першій справі послідовно застосував ланцюг норм. Обидва ключові положення — ст. 122 Кримінального кодексу України та норма щодо обмежувальних заходів — діяли у редакції від 28.10.2026.
Крок перший: оцінка травм і межа покарання
Спершу суду знадобилася норма, яка визначає сам злочин за медичними наслідками ударів та встановлює верхню межу санкції. З 28.10.2026 діє редакція ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України, яка встановлює:
«Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.»
Саме за цією нормою переломи ребер із гемотораксом та травми обличчя отримали кримінальну кваліфікацію, бо вони не загрожували життю в момент завдання, але викликали тривалий розлад здоров'я. Частина друга цієї самої статті передбачає суворішу відповідальність, коли дії вчинені для залякування чи з мотивів нетерпимості:
«Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, - караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.»
Оскільки конфлікт між подружжям виник на побутовому ґрунті під дією алкоголю без спеціальної мети залякування, суд залишив кваліфікацію в межах частини першої і обрав 2 роки позбавлення волі з можливих трьох. Під час слухання сторони не оспорювали цих обставин, тому процедуру провели за правилами кримінального процесуального законодавства щодо скороченого дослідження доказів.
Крок другий: заміна в'язниці на випробування
Призначивши основне покарання, суд перейшов до ст. 75 та ст. 76 Кримінального кодексу України. Багато хто вважає, ніби визнання вини та прощення з боку дружини означають повне звільнення від будь-якого нагляду держави. На ділі ці статті дозволили суду врахувати щире каяття, відсутність попередніх судимостей і наявність інвалідності, щоб не відправляти чоловіка за ґрати, а встановити іспитовий строк тривалістю 1 рік із покладенням наглядових обов'язків.
Крок третій: примусова програма попри інвалідність
Останньою ланкою стала норма кримінального закону щодо обмежувальних заходів, яка створена спеціально для випадків домашнього насильства. Її частина перша визначає повноваження суду так:
«В інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов’язки:
- 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;
- 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності;
- 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
- 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб;
- 5) направлення для проходження програми для кривдників.»
Чому ж інвалідність допомогла уникнути реальної тюрми, але не звільнила від обов'язкових занять для кривдників? Річ у тім, що норми Кримінального кодексу України щодо обмежувальних заходів встановлюють віковий поріг і часові рамки:
«Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку.»
«Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.»
Жодних винятків за станом здоров'я чи інвалідністю текст цієї норми не містить. Саме тому, звільнивши дорослого обвинуваченого від реального ув'язнення з випробуванням, суд отримав законну підставу застосувати передбачений кримінальним законом обмежувальний захід і направив його на програму для кривдників строком на 3 місяці — максимальний початковий рубіж, від якого залежить подальший контроль за поведінкою в сім'ї.
Що сталося б із вироком без кожної окремої норми
Без ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України суд не зміг би відмежувати переломи ребер із тривалим розладом здоров'я від легких чи тяжких ушкоджень і визначити рамку покарання до трьох років неволі.
Без правил кримінального процесуального законодавства про скорочений розгляд суд мусив би допитувати свідків і вивчати всі докази попри повне визнання провини обвинуваченим.
Без ст. 75 Кримінального кодексу України призначені 2 роки позбавлення волі стали б реальним ув'язненням, бо суд не мав би механізму замінити тюрму на 1 рік іспитового строку.
Без ст. 76 Кримінального кодексу України звільнення з випробуванням залишилося б формальністю без конкретних контрольних обов'язків перед органом пробації.
Без відповідного спеціального положення кримінального закону суд не мав би права зобов'язати засудженого за домашнє насильство пройти тримісячну програму для кривдників одночасно зі звільненням від відбування покарання.
Як це працює для вас
Якщо ви постраждали від побиття вдома або самі опинилися в статусі підозрюваного після сімейного конфлікту, зважайте на те, що ступінь тяжкості травм за ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України визначає судово-медична експертиза за тривалістю розладу здоров'я, а не усна домовленість між подружжям. Навіть коли потерпіла сторона пробачила кривдника і не заявляє цивільного позову, вирок із випробуванням відкриває суду шлях до застосування спеціальних обмежувальних заходів на строк від 1 до 3 місяців із можливим продовженням до 12 місяців.
У такій ситуації перевірте висновок судово-медичного експерта щодо тривалості розладу здоров'я, бо саме він розмежовує ч. 1 ст. 122 та ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України. Збережіть усі медичні довідки, виписки зі стаціонару, знімки та квитанції на лікування від першого дня звернення до лікарів. Якщо ви прагнете відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди, подайте цивільний позов за ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України до початку судового розгляду по суті. Якщо ж ви захищаєтесь у суді і просите про звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 Кримінального кодексу України, підготуйте медичні документи про інвалідність чи стан здоров'я до судових дебатів, але враховуйте, що сама собою інвалідність не блокує направлення на програму для кривдників.
Призначений курс залишає без відповіді іншу колізію: за якими критеріями виконувати тримісячну програму для кривдників, якщо фізичний стан або інвалідність засудженого об'єктивно перешкоджають йому особисто відвідувати призначені заняття?