Це означає, що судова система стабільно захищає банки від позачергових стягнень під час процедури виведення з ринку. З 04.10.2026 діє нова редакція норми, яка остаточно підпорядкувала податкові борги банку суворим правилам ліквідаційної процедури. Зміна позбавила податкову службу права вимагати сплати штрафних санкцій за загальним податковим календарем, коли фінансова установа вже перейшла під управління держави.
Раніше контролюючі органи ігнорували особливий статус банку, нараховуючи пені та штрафи за прострочення платежів так, ніби фінансова установа продовжує працювати у звичайному комерційному режимі. Податківці вимагали негайної сплати боргів, блокуючи рахунки та накладаючи арешти на майно. Це прямо суперечило меті ліквідації, яка полягає у збереженні активів для рівномірного розрахунку з усіма кредиторами, насамперед із вкладниками-фізичними особами.
Норма ст. 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» безпосередньо регулює дії кількох груп суб'єктів. Вона стосується банків, щодо яких прийнято рішення про відкликання ліцензії та ліквідацію. Також закон визначає повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноважених осіб, які управляють майном неплатоспроможного банку. Окремо норма зачіпає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та його територіальні органи. Зрештою, правила поширюються на всіх кредиторів та боржників банку, чиї майнові права залежать від розміру ліквідаційної маси.
Що змінилося в законі
Спеціальний закон завжди встановлював жорсткий мораторій на задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури. У попередній редакції було «Вимоги за зобов’язаннями банку із сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред’являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.»
Ця коротка формула залишала податковим органам простір для маніпуляцій. Інспектори проводили камеральні та документальні перевірки вже після початку ліквідації банку. Вони знаходили старі податкові борги за попередні роки, донараховували їх і вимагали негайної сплати за загальними правилами ст. 124 ПК. Суди постійно стикалися з колізією двох кодексів. Податковий кодекс вимагав своєчасної сплати та карав за прострочення, а спеціальний закон забороняв будь-які виплати поза встановленою чергою.
У новій редакції стало «Вимоги за зобов’язаннями банку із сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, та за зобов’язаннями, що виникли до дня початку процедури ліквідації, але визначені (нараховані) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальними органами протягом процедури ліквідації, пред’являються в межах ліквідаційної процедури протягом 30 днів, що настають за днем граничного строку сплати грошових зобов’язань, визначених Податковим кодексом України, та задовольняються в [...]»
Законодавець додав два критичні уточнення, які повністю змінюють правила гри. Перше уточнення стосується тих боргів, які виникли до початку ліквідації, але були виявлені та нараховані податковою службою вже під час самої процедури. Тепер вони офіційно визнаються частиною ліквідаційної маси. Друге уточнення встановлює жорсткий преклюзивний строк для пред'явлення таких вимог податковою службою. Інспектори мають рівно 30 днів після граничної дати сплати за кодексом, щоб заявити свої вимоги ліквідатору. Усі вимоги, подані пізніше цього строку, вважаються погашеними і не підлягають задоволенню.
Як суди розмежовують борги банку
Головний критерій для судів під час розгляду спорів за участю неплатоспроможних банків — це правова природа боргу та точний момент його виникнення. Спеціальний закон чітко розділяє конкурсні вимоги, які підпадають під дію мораторію, та поточні витрати ліквідаційної процедури, які оплачуються позачергово. Загалом реєстр містить 335 постанов Верховного Суду з 404 рішень за ст. 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за період з 2016 до 2026 року. Ці числа підтверджують незмінність підходів касаційної інстанції до захисту активів банку від розмивання.
Показовою є справа №160/2379/26, де податкова служба оштрафувала банк на 79 581,63 грн за несвоєчасну сплату земельного податку. Банк перебував у стадії ліквідації, а його податкові зобов'язання вже були акцептовані Фондом та включені до сьомої черги реєстру кредиторів. Суд скасував накладений штраф, наголосивши на абсолютному пріоритеті ліквідаційних правил над нормами податкового законодавства. Оскільки основний борг правомірно чекає своєї черги в реєстрі, застосовувати фінансові санкції за порушення строків його сплати неправомірно. Банк фізично не мав права перерахувати гроші податковій раніше, адже це порушило б майнові права кредиторів перших шести черг.
Спроби податківців використати стандартні інструменти примусового стягнення також зазнають невдачі в судах. У справі №560/6523/26 у банку виник податковий борг на суму 8 187,63 грн. Податкова інспекція оперативно прийняла рішення про опис майна у податкову заставу та внесла відповідний запис до державного реєстру обтяжень. Суд визнав ці дії протиправними та зобов'язав контролюючий орган зняти обтяження. Підстава для такого рішення проста: закон прямо забороняє накладення нових арештів чи обмежень на майно банку, що виводиться з ринку. Податкова застава паралізує роботу Фонду гарантування вкладів, який зобов'язаний продавати активи на відкритих торгах для розрахунку з усіма кредиторами, а не лише для наповнення державного бюджету.
Зовсім інший правовий підхід суди застосовують до поточних витрат. Коли банк у процесі ліквідації споживає комунальні послуги, орендує приміщення для зберігання архівів або наймає охорону, ці борги не є конкурсними. У справі №904/2101/22 теплопостачальне підприємство стягнуло з банку 478 047,90 грн за теплову енергію, спожиту вже після початку процедури ліквідації. Верховний Суд підтвердив правомірність відкриття виконавчого провадження за ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження». Заборони на примусове виконання судових рішень стосуються виключно конкурсних кредиторів. Поточні витрати забезпечують життєдіяльність самої процедури ліквідації, тому банк мусить платити за тепло чи електроенергію, інакше його будівлі просто відключать від мереж, що призведе до знецінення активів.
Цю логіку доповнює справа №920/674/22, де державний виконавець оголосив у розшук автомобілі банку через несплату поточних зобов'язань за договором оренди. Суд визнав розшук майна цілком законним інструментом, адже рішення суду про стягнення поточного боргу не виконувалося добровільно. Виконавець має повне право шукати транспортні засоби боржника для примусового погашення поточних витрат. Проте вимоги виконавця надати особисті довідки про доходи фізичної особи-ліквідатора та інформацію про склад його сім'ї суд скасував. Уповноважена особа діє від імені Фонду гарантування вкладів, а не відповідає власним гаманцем за борги неплатоспроможного банку.
Статус банку в ліквідації не звільняє його від фінансових обов'язків, коли він сам виступає кредитором в інших судових процесах. У справі №44/484-б банк був забезпеченим кредитором збанкрутілого підприємства. Оскільки майна у боржника не виявилося, господарський суд поклав обов'язок оплатити послуги ліквідатора у розмірі 599 687,52 грн на кредиторів пропорційно до розміру їхніх вимог. Банк намагався уникнути виплати своєї частки, посилаючись на законодавчу заборону брати нові зобов'язання під час виведення з ринку. Суд відхилив цей аргумент, пояснивши, що оплата послуг арбітражного керуючого не є новим кредитним чи господарським зобов'язанням. Вона безпосередньо пов'язана з процесуальним статусом банку як кредитора. Банк ініціював процедуру банкрутства для захисту своїх активів, тому мусить нести солідарні витрати на її проведення.
Процедура ліквідації також не є індульгенцією за минулі порушення на фінансових ринках. У справі №640/19349/21 Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку оштрафувала банк на 15 300,00 грн за нерозкриття річної інформації емітента. Банк оскаржував постанову регулятора, стверджуючи, що під час ліквідації жодні нові зобов'язання, включно зі штрафами, не виникають. Суд касаційної інстанції залишив фінансову санкцію у силі. Відповідальність за адміністративне правопорушення, вчинене до початку ліквідації, не зникає автоматично. Банк залишається юридичною особою до моменту внесення остатного запису про його припинення до державного реєстру, тому суб'єкт правопорушення існує і несе відповідальність за порушення правил ринку капіталу.
Що робити на практиці
Лише за останні 30 днів у реєстрі з'явилося 4 рішення за цією нормою, де сторони намагалися обійти правила черговості або оскаржити дії державних виконавців щодо банків у ліквідації. Нова редакція закону вимагає від усіх учасників процесу суворого дотримання строків та чіткого розуміння природи боргу.
- Якщо ви уповноважена особа Фонду, відхиляйте податкові вимоги, які надійшли пізніше ніж за 30 днів після граничного строку сплати за Податковим кодексом.
- Якщо ви представляєте податковий орган, подавайте кредиторські вимоги щодо донарахованих сум суворо в межах нового 30-денного вікна, інакше борг вважатиметься остаточно погашеним.
- Якщо ви постачальник комунальних послуг для банку, фіксуйте точну дату виникнення боргу: поточні витрати, що виникли після початку ліквідації, ви маєте право стягувати через виконавчу службу примусово.
- Якщо ви державний виконавець, перевіряйте резолютивну частину рішення перед відкриттям провадження: накладати арешти на рахунки банку можна виключно для стягнення поточних витрат ліквідаційної процедури.
Закон чітко врегулював долю податкових нарахувань, але не вирішив проблему конкуренції строків під час тривалих документальних перевірок. Якщо податкова перевірка охоплює кілька років діяльності банку і завершується складанням акта та винесенням рішення вже після спливу 30-денного строку з моменту виникнення первісного податкового обов'язку, норма не пояснює, з якої саме дати рахувати дедлайн для подання кредиторських вимог до ліквідатора.